ОНІМНА ПРАКТИКА У ПАРАДИГМІ МЕТАМОДЕРНІЗМУ (МОНОДРАМА-АНТИУТОПІЯ «RECORDING» ОЛЕКСАНДРА ІРВАНЦЯ)

Анотація

Вступ. У статті здійснено аналіз жанрових особливостей онімного письма постмодернізму. Монодрама як форма театрального мистецтва фокусується на одному персонажі, що дозволяє глибше досліджувати психологічні та екзистенційні аспекти героя і порушувати важливі теми самоідентифікації людини у технізованому суспільстві. У метамодернізмі власні назви можуть не лише позначати конкретні об’єкти чи особистості, але й набувати символічного значення, розкриваючи глибокі смисли.

Мета дослідження полягає у висвітленні особливостей онімного письма літературних творів метамодернізму як нової парадигми сучасних літературних практик на прикладі аналізу жанрового ономастикону монодрами-антиутопії Олександра Ірванця «Recording».

Об’єкт дослідження. Ономастикон монодрами-антиутопії Олександра Ірванця «Recording» у контексті метамодернізму.

Методи дослідження. Застосовано метод критичного аналізу, системний, структурний і формальний методи, а також метод систематизації та узагальнення, що сприяли науковому обґрунтуванню характерних особливостей онімних практик у парадигмі метамодернізму та усвідомленню їх нової естетики. За допомогою описового методу схарактеризовано особливості вживання онімів в системі власних назв літератури метамодерного світу.

Результати дослідження. Висвітлено своєрідність взаємодії онімів та безонімних номінацій у художньому тексті як засобу створення метамодерного світу. Продемонстровано роль онімно-номінаційного кола, яке оточує персонаж монодрами, у розкритті авторського задуму. Здійснено аналіз онімної творчості Олександра Ірванця у контексті естетики метамодернізму, яка передбачає семантичну гру, коли звичні речі можуть набувати нових значень. В онімній практиці це відбувається шляхом онімізації і трансонімізації. Зазначено, що в онімному письмі метамодернізму закладено потужний сугестивний ресурс. Доведено, що через онімну практику монодрама «Recording» відбиває проблеми сучасного інформаційного суспільства, де відчуження й ізоляція стають викликами для людини.

Висновки. Власні назви в монодрамі служать інструментом для розкриття внутрішнього світу персонажа, його ідентичності, пам’яті та соціальних рефлексій. Оскільки в монодрамі лише один персонаж, власні назви сприяють розкриттю психологічного стану героя, його ставлення до соціуму та світу. У метамодерністському контексті власні назви поєднують в собі модерністську серйозність та постмодерністську іронію. Вони можуть бути об’єктом гри, що підкреслює їхню багатозначність та складність, і стають символами соціальних, політичних або ідеологічних процесів.