ГЕНЕТИЧНО ТЮРКСЬКІ ОЙКОНІМИ ОДЕЩИНИ: ВМОТИВОВАНІСТЬ / НЕВМОТИВОВАНІСТЬ ПЕРЕЙМЕНУВАНЬ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ
DOI:
https://doi.org/10.18524/2410-3373.2021.24.248313Ключові слова:
генетично тюркські ойконіми Одещини, перейменовані назви радянського періоду, внутрішня форма ойконіма, штучна назва, відновлення історичних назвАнотація
Вступ. У статті проаналізовано низку ойконімів сучасної Одеської області, які сформувалися в період турецько-татарської (ногайської) історії цього регіону, а також генетично тюркські назви, які болгарські переселенці перенесли на нове місце проживання зі своєї батьківщини (або з території Туреччини) впродовж кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., що були змінені внаслідок адміністративного втручання радянської влади переважно протягом 1944–1945 рр.
Мета. Здійснити етимологічний і структурно-семантичний аналіз зазначених генетично тюркських ойконімів сучасної Одеської обл.
Об’єкт дослідження. Генетично тюркські назви поселень Одещини (як місцеві, так і перенесені болгарськими переселенцями з-за Дунаю), змінені адміністративним способом переважно після 1944 р.; предмет – з’ясування етимології відповідних ойконімів і їх структурно-семантична характеристика.
Методи дослідження. Для аналізу дібраних ойконімів застосовано описовий метод, за допомогою якого схарактеризовано структуру як історичних (генетично тюркських), так і нових (радянського періоду) назв, а також прийом етимологічного аналізу – встановлено етимони генетично тюркських назв поселень.
Результати дослідження. Визначено словотвірні моделі, за якими сформовано проаналізовані генетично тюркські ойконіми Одещини (відапелятивні, відантропонімні, відетнонімні назви), з’ясовано доонімну мотивацію їхніх твірних основ; схарактеризовано структуру нових (перейменованих) назв.
Висновки. Доведено, що в більшості перейменувань не враховано ані дериваційних моделей, за якими було утворено первісні назви поселення, ані апелятивного (онімного) значення їхніх твірних основ, що переконливо засвідчує штучний характер так званих нових назв, відсутність їхнього зв’язку з місцевою природою, історичними та культурними особливостями тутешнього регіону. Наголошено на потребі очищення ойконімного простору сучасної Одеської обл. від назв із російськоімперською конотацією (Олександрівка, Суворове), а також із російськомовною структурою (Удобне, Утконосівка).
Посилання
Абдулхаіров, Р. (2018). Словотвір кримськотатарських прізвищ. Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції та новаторство: зб. праць молодих учених / за ред. Г.А. Александрової, Г.А. Черненко. Київ. С. 6‒7.
Аргатюк, С.С., Левчук, В.В., Сапожников, И.В. (2015). Аджидер-Овидиополь: очерки по археологии и истории города и крепости. Одесса: ФОП Бондаренко М.А.
АТП (1947). Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року. Видання перше. Київ: Укрполітвидав.
Бачинська, О. (2002). Українське населення придунайських земель XVIII – початок ХХ ст. (Заселення й економічне освоєння). Одеса: Астропринт.
БЕР. Български етимологичен речник / Съст. В. Георгиев, Ив. Гълъбов, Й. Заимов, Ст. Илчев и др. София: Изд-во на Българската академия на науките, 1971–2010. Т. 1–7‒.
Бушаков, В.А. (2003). Лексичний склад історичної топонімії Криму. Київ: Ін-т сходознавства ім. А.Ю. Кримського.
Волости (1886). Волости и важнейшие селения европейской России (По данным обследования, произведенного статистическими учреждениями Министерства Внутренних Дел, по поручению Статистического Совета). Вып. VIII: Губернии Новороссийской группы. С.-Петербург: Центральный статистический комитет.
ГНП (1981). Гідронімія Нижнього Подністров’я / за ред. Ю.О. Карпенка. К.; Одеса: Вища школа.
Джерела (2013). Джерела історії Південної Бессарабії (з давніх часів до кінця ХІХ ст.) / упоряд. О.М. Лебеденко, Л.Ф. Циганенко, Г.В. Вєтрова та ін. Ізмаїл: РВВ ІДГУ.
Документи (2019). Документи та матеріали до історії болгар Південної Бессарабії / Упоряд. Л. Циганенко, В. Дроздов, С. Майданевич, Н. Морошан. – Ізмаїл: Ірбіс.
ДТС (1969). Древнетюркский словарь / В.М. Наделяев, Д.М. Насилов, Э.Р. Тенишев, А.М. Щербак. Ленинград: Наука.
ЕСУМ. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / за ред. О.С. Мельничука. Київ: Наукова думка, 1982–2012. Т. 1–6.
Зеленко, Л.П., Касім, Г.Ю. (1999). Гідронімія нижньої частини басейну Тилігулу. Записки з ономастики: зб. наук. праць / відп. ред. Ю.О. Карпенко. Одеса: «АстроПринт». Вип. 3. С. 88–103.
История (2013). История села Островное: 1817–2013 гг. / Н.С. Бузиян, Н.С. Гужева. Одесса: Астропринт.
ІМСОд. (1969). Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. Одеська область. Київ: Гол. ред. УРЕ АН УРСР.
Кабузан, В.М. (1974). Народонаселение Бессарабской области и левобережных районов Приднестровья (конец XVIII – первая половина ХІХ в.) / под. ред. В.С. Зеленчука. Кишинев: Штиинца.
Карпенко, Ю.А. (1977). Топонимия болгарских сел Одесской области (вопросы топонимического взаимодействия языков). Историческая ономастика / отв. ред. А.В. Суперанская. Москва: Наука. С. 189–208.
Колесник, В.А. (2001). К истории названия болгарского села Гюльмен. Записки з загальної лінгвістики: зб. наук. праць / Відп. ред. Ю.О. Карпенко. Одеса: [б. в.]. Вип. 3. С. 55–64.
Лезина, И.Н., Суперанская, А.В. (1994). Словарь-справочник тюркских родоплеменных названий. Москва: ИНИОН РАН. Т. I–II.
Мінкевич, Е.Е. (1999). Відантропонімні та відетнонімні назви тюркського походження в гідронімії межиріччя Дунаю та Дністра (Буджак). Записки з ономастики: зб. наук. праць / Відп. ред. Ю.О. Карпенко. Одеса: «Астропринт», 1999. Вип. 1. С. 14‒18.
Павлюк, М.В. (1965). Назви річок Дністро-Бузького межиріччя, їх будова та лексико-семантична характеристика. ІІІ Республ. ономастична (гідронімічна) конф.: Тези. Київ: Наукова думка. С. 44–48.
Паламарчук, С.В. (2008). Забытая земля: историческая область Бессарабия. Одесса: Астропринт.
Радлов, В.В. Опыт словаря тюркских наречий. СПб.: Типография Император. Академии наук, 1893–1911. Т. I–IV.
Россия (2011). Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. Т. 14. Новороссия и Крым. Природа. Население. Замечательные населенные места и местности / под ред. В.П. Семенова-Тянь-Шанского. Репринтное изд. – Харьков, 2011.
СГУ (1979). Словник гідронімів України / ред. кол. А.П. Непокупний, К.К. Цілуйко, О.С. Стрижак. Київ: Наукова думка.
Севортян, Э.В. Этимологический словарь тюркских языков (общетюркские и межтюркские основы на букву «Б»). Москва: Наука.
Сергиевский, М.В. (1946). Топонимия Бессарабии и ее свидетельство о процессе заселения территории. Известия АН СССР. Отделения литературы и языка. Москва, 1946. Т. V. Вып. 4. С. 333–350.
Середа, А. (2009). Силистренско-очаковският еялет през XVIII – нач. на ХІХ в.: Административно-териториално устройство, селища и население в Северозападното Причерноморие / Отг. ред. С. Дойнов. София: Дио Мира.
Скальковский, А. (1850). Опыт статистического описания Новороссийского края. Ч. I. География, Этнография и Народосчисление Новороссийского края. – Одесса: Типография Л. Нитче.
Скиба, Ю.В. (1992). Походи Українського козацтва на Акерман у XVI‒XVII ст. Сборник материалов по историческому краеведению Одесщины / Отв. ред. А.Д. Бачинский. Одесса: [б. и.], 1992. Вып. I. С. 47‒48.
СНМ (1861). Списки населенных мест Российской империи, сост. и изд. Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. ІІІ. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. СПб.: Изд. Центрального статистич. комитета Мин. внутр. дел.
СУМ. Словник української мови: в 11 т. / голова ред. кол. І.К. Білодід. Київ: Наукова думка, 1970–1980.
Харюков, А.П. (1974). Татаро-ногайская топонимия Буджака (Советская Придунайщина). Питання ономастики Південної України: Доп. та повід. V республ. міжвуз. ономаст. конф. (Миколаїв, травень 1974 р.). Київ: Наукова думка. С. 40–43.
Чебан, И.Н. (2009). Краткая история Бессарабии и бессарабских болгар: Пустая Сихитика, Онглос, Онгыл, Буджак и с 1813 г. Бессарабия. Измаил: СМИЛ.
Carte (1774). Carte de la Moldawie pour servir a l’Histoire militaire de la querre entre les Russes et les Turcs / F.G. Bawr. Б.м.; Б. изд-ва.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Правовласниками опублікованого матеріалу являються авторський колектив та засновник журналу на умовах, що визначаються видавничою угодою, що укладається між редакційною колегією та авторами публікацій.
