КОСМОНІМІЯ В ОСТРОЗЬКІЙ БІБЛІЇ ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ
DOI:
https://doi.org/10.18524/2410-3373.2021.24.248323Ключові слова:
космонімія, Острозька Біблія, Геннадієва Біблія, переклади Кирила і Мефодія, український перекладАнотація
У статті досліджуються назви астрономічних об´єктів, використані науковцями, які перекладали та редагували Острозьку Біблію 1580/81 рр., а також ті еквіваленти, які було презентовано перекладачем Острозької Біблії на сучасну українську мову о. Рафаїлом (Романом Турконяком). Стаття складається зі вступу, в якому розглянуто історію вивчення космонімії у слов´янській і неслов´янській лінгвістичній та культурологічній літературі, а також п´яти підрозділів, присвячених історії створення Острозької Біблії, окремим назвам (денница, мазурот, власожелищи, кружилие ); завершено статтю висновками.
Метою даної розвідки є пошук первинних назв, яких сягають космоніми в Острозькій Біблії, вивчення способів їх перекладу давніми слов´янськими перекладачами Біблії та презентація еквівалентів у новітньому українському перекладі архімандрита о. Рафаїла.
Основними методами дослідження є історико- порівняльний та порівняльно- історичний компаративні лінгвістичні методи.
Результат дослідження: астрономінації Острозької Біблії сходять своїм корінням до перекладів першовчителів слов´ян, братів Кирила та Мефодія або тлумачів з близького до них кола.
Висновки. Космоніміка як ономастична дисципліна є недостатньо розробленою і потребує теоретичного осмислення в світлі досягнень сучасної лінгвістики. Недостатньо приділено уваги й вивченню астроназв у Біблійних кодексах різної мовної приналежності. Аргументовано гіпотезу, що космоніми власожелищи і кружилие в Острозькій Біблії є семантичними гебраїзмами і що назва власожелищи – це модифікація сполучення двох лексем: власи ʽПлеядиʼ та желищи – номінація Великої Ведмедиці з перенесенням арабського й юдейського бачення сузір´я як похоронної процесії. Український перекладач користується широким спектром астрономінацій: грецькими Плеяди, Оріон, Еспера ʽвечірня Венераʼ, слов´янізмом денниця, гебраїзмом мазурот, а також словосполученнями рання зоря, рання звізда, вечірня зоря. Якщо давні перекладачі звертались не тільки до грецького, а й до давньоєврейського першоджерела, часом вдаючись до індивідуального словотвору, то о. Рафаїл своє завдання бачив в тому, аби якомога точніше передати назви протографа – Острозької Біблії.
Посилання
Аверинцев, С. С. (1988) Люцифер.In: Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х т. Москва: Сов. энциклопедия. Т. 2, с. 84.
Алексеев, А. А. (1999). Текстология славянской Библии. Санкт-Петербург: Изд-во «Дмитрий Буланин». 189 с.
Афанасьева, Е. В., Шварц, Е. М. (1980). Древнейший славянский перевод Книги Иова (по пергаменным рукописям). In: Источниковедение литературы Древней Руси. Ленинград: Наука. С. 7 – 37.
Bиноградов, В. В. (1941). Пушкин и литературный язык XIX в. In: Пушкин – родоначальник новой русской литературы: Сб. научно-исследовательских работ. Москва – Ленинград: Изд-во АН СССР. С. 543 – 605.
Горский, А., Невоструев, К. (1855). Описание славянских рукописей Московской Синодальной библиотеки. Отд. 2. Москва: Синодальная типография.
Дзера, О.(2014) Історія українських перекладів Святого Письма In: Іноземна філологія. Вип.127, ч. 2. С. 214 – 222. URL: file//c:/Users/admin/AppData/Local/Temp/infil_2014-127(2)_pdf.
Евсеев, И. (1905). Книга пророка Даниила в древнеславянском переводе. Введение и текст. Москва: Изд. отд. рус . яз. и словесности Имп. Академии наук.
Жуковская, Л.П. (1976). Текстология и язык древнейших славянских памятников. Москва: Наука. 369 с.
Иванов, В., Топоров, В. (1987). Денница.In: Мифы народов мира: Энциклопедия в 2 т. Москва: Сов. энциклопедия, Т.1, с. 367.
Карпенко, Ю.А.(1981). Названия звездного неба. Москва: Наука, 1981. 184 с.
Карпенко, Ю.О. (1971). Походження астрономічних назв. In: Українська мова і література в школі, №4, с. 87 – 91.
Кралюк, П. Острозька Біблія як форпост православно-слов´янського світу. URL: kulturolog.org.ua/publications/2011-01-08-15-52-18/414-ostbible.html.
Крат, М. Отець Рафаїл Турконяк і переклад Острозької Біблії. (інтерв᾽ю за матеріалами: https://vsiknygy.net.ua. URL:storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1047.
Лінгвокраїнознавчий словник власних назв української мови. Зошит 4. Астрономічні назви. (2006). / Уклад. І Процик, Г. Тимошик. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка.
Мейлах, М. Б. Нимврод.(1988) In: Мифы народов мира:Энциклопедия: в 2 т. Москва: Сов. Энциклопедия, Т.2, с. 218 – 219.
Норкин, К. Филологический анализ «Комментария на Книгу Иова» диакона Олимпиодора Александрийского. URL: pravoslavie.ru/64067.html.
Нюстрем, Э. (1997) Библейский энциклопедический словарь. Санкт-Петербург, (1868). URL: https:azbuka-ru/otechnik/Spravochniki/slovar-nustrema/1118.
Орлов, А. С. (1946). «Слово о полку Игореве». 2-е изд., доп. Москва – Ленинград: Изд-во АН СССР. 215 с.
Рижский, М. И. (1991) Книга Иова. Из истории библейского текста. – Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние. 248 c.
Рут, М. Э. (2010). Словарь астронимов. Звездное небо по-русски. Москва: АСТ-ПРЕСС КНИГА.
Святский Д.О. (2007) Астрономия Древней Руси. Москва: Русская панорама. 664 с.+ 4 карты.
Селіванова, О.О.(2010).Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.
Фомина, Л.Ф. (1982). Названия созвездий в древнеболгарских памятниках.
Старобългаристика.VI, 4. С. 32 – 36.
Фомина, Л.Ф. (1995). Роль Иоанна Экзарха Болгарского в развитии восточнославянской астронимии. In: Преславска книжовна школа. Т.1:
Изследования и материали. Шумен; София: Св. Климент Охридски. С. 269 –276.
Фоміна, Л.Ф. (2020). Назви сузір´їв в українських перекладах Старого Завіту. In: Мовознавство, №4. С. 51 – 63.
Aitzetmüller, R. (1966). Das Hexaemeron des Exarches Johannes. 4, Graz – Austria, Akademische Druck u.Verlagsanstalt.
Allen R. (1963). Star names. Their Lore and Meaning. New York: Dover Publications.
Hirsch, E.G. (1906). Constellations. In: Jewish Encyclopedia. URL: jewishencyclopedia.com/articles/1742/arcturus.
Schiaparelli, G. (1904). Das Astronomie im Alten Testament. – Gieszen: J. Rickerיּsche Verlagsbuchhandlung. URL: https://dlib.rsl.ru/viewer/01004424281#?page0
Джерела
Грінченко Грінченко Б. Cловарь української мови: у 4 т.[Репр. відтворення
вид. 1907 – 1909 рр.] Київ: Вид-во АН УРСР, Т.1, 1958.
Виноградов Cловарь языка Пушкина: в 4-х т. Отв. ред. В.В.Виноградов /
Рос. акад. наук. Ин-т рус. яз. им. В.В. Виноградова. 2-е изд.,
доп. Т. 1. Москва: Азбуковник, 2000.
ОБ Библїа сирѣч книги Ветхаго и Новаго Завѣта по языку
словенску. Фототип. переизд.текста с изд. 1581 года. Москва –
Ленинград: Слово – Арт, 1988.
CинодБибл. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета.
Канонические. В русском переводе. С параллельными местами.
Москва: Изд. Всесоюз. совета христиан-баптистов, 1968.
Скорина Скорина Франциск. Бивлия руска. URL: file:///C:/Users/House/AppData/Local/Temp/Rar$DIa0.941/Книга%20/Иова%20 (1517).pdf.
СлРя XI – XVII вв. Словарь русского языка XI – XVII вв. Вып. 2 . Гл. ред.
С.Г. Бархударов. Москва: Наука, 1975.; Вып. 4. Гл. ред. С.Г.
Бархударов. Москва: Наука, 1977; Вып. 8. Гл. ред. Ф. П. Филин,
Срезневский Срезневский И. И. Материалы для Словаря древнерусского
языка. 2-е изд. Т.1. Москва: Изд-во иностр. и национ.
словарей. 1958.
Стсл.Словарь Старославянский словарь (по рукописям X – XI вв.). Ок.
сл. Ред. Р. М. Цейтлин, Р. Вечерка, Э. Благова. М.:
Русск. язык, 1994.
СУМ Словник української мови у 11т./ Інститут мовознавства ім.
О.О. Потебні АН УРСР / Гол. ред. І. К. Білодід – Київ: Наукова
думка, 1970 – 1980. – Т. 3:3. 1972.
УБ Библїа сирѣч книги Ветхаго и Новаго Завѣта по языку
словенску. Острог 1581, Львів 2006. Укр. Бібл.Т-во, Благод.
фонд «Книга».
ЭССЯ Этимологический словарь славянских языков. Праславянский
лексический фонд. Под ред. О.Н. Трубачева. Вып. 13. Москва:
Наука, 1987.
Septuaginta Septuaginta graece. Id est Vetus Testamentum graece iu
iuxta LXX interpretes edidit Alfred Ralfs. URL: https://manuscript- . bible-ru. (дата звернення: 03.04.2020).
SłowSSL Słownik stereotypów i symboli ludowych / red: Bartmińsky J.,
Niebrzegowska S. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii
Curie-Składowskiej. 1966. T. 1. Kosmos.
Sources
ESSYA Etimologicheskij slovar' slavyanskih yazykov. Praslavyanskij
leksicheskij fond. Pod red. O.N. Trubacheva. Vyp.13. Moskva:
Nauka, 1987.
Hrinchenko Hrinchenko B. Clovar ukrainskoi movy: u 4 t.[Repr. Vidtvorennia
vyd. 1907 – 1909 rr.] Kyiv: Vyd-vo AN URSR, 1958 – 1959.
T.1, 1958.
OB Biblїa sirѣch knigi Vethago i Novago Zavѣta po yazyku
slovensku. Fototip. pereizd.teksta s izd. 1581 goda. Moskva –
Leningrad: Slovo – Art, 1988.
Septuaginta Septuaginta graece. Id est Vetus Testamentum graece iu
iuxta LXX interpretes edidit Alfred Ralfs. URL: https://manuscript- . bible-ru.
SinodBibl. Knigi Svyashchennogo Pisaniya Vethogo i Novogo Zaveta.
Kanonicheskie. V russkom perevode. S parallel'nymi mestami.
Moskva: Izd. Vsesoyuz. soveta hristian-baptistov, 1968.
Skorina Skorina Francisk. Bibliya ruska. URL: file:///C:/Users/House/AppData/Local/Temp/Rar$DIa0.941/Книга%20/Иова%20 (1517).pdf.
SlRya XI – XVII vv. Slovar' russkogo yazyka XI – XVII vv. Vyp. 2 . Gl. red.
S.G. Barhudarov. Moskva: Nauka, 1975.; Vyp. 4. Gl. red. S.G.
Barhudarov. Moskva: Nauka, 1977; Vyp. 8. Gl. red. F. P. Filin,
SłowSSL Słownik stereotypów i symboli ludowych / red: Bartmińsky J.,
Niebrzegowska S. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii
Curie-Składowskiej. 1966. T. 1. Kosmos.
Sreznevskij Sreznevskij I. I. Materialy dlya Slovarya drevnerusskogo
yazyka. 2 –e izd. T.1. Moskva: Izd-vo inostr. i nacion.
slovarej. 1958.
Stsl.Slovar' Staroslavyanskij slovar' (po rukopisyam X-XI vv.). Ok.
sl. Red. R. M. Cejtlin, R. Vecherka, E. Blagova. M.:
Russk. yazyk, 1994.
SUM Slovnyk ukrainskoi movy u 11t./ Instytut movoznavstva im.
O.O. Potebni AN URSR / Hol. red. I. K. Bilodid – Kyiv: Naukova
dumka, 1970 – 1980. – T. 3:3. 1972.
UB Biblyia sirѣch knigi Vethago i Novago zavѣta po yazyku
Slovensku. Ostrog, 1581. Lviv, 2006. Ukr. Bibl.T-vo. Charity Fund
«Knyga».
Vinogradov Slovar᾽ iazyka Pushkina: v 4 t. Ed. Vinogradov, V.V. 2rd.
ed. Vol. 1. Moskva: Azbukovnik, 2000.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Правовласниками опублікованого матеріалу являються авторський колектив та засновник журналу на умовах, що визначаються видавничою угодою, що укладається між редакційною колегією та авторами публікацій.