ПРО ЖІНОЧІ НЕОЛАТИНСЬКІ АНТРОПОНІМИ ТА ЇХ ВІДОБРАЖЕННЯ В ІМЕННИКОВИХ СИСТЕМАХ ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ (НА МАТЕРІАЛІ БОЛГАРСЬКОЇ, СЕРБСЬКОЇ, СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ТА ХОРВАТСЬКОЇ МОВ)

Анотація

Вступ. Під впливом римської міфології, культури та літературної традиції, а також унаслідок виникнення християнства й утвердження його як офіційної релігії більшості європейських країн, значна кількість латинських особових імен увійшла до антропонімійних систем мов Slavia Orthodoxa та Slavia Catholica.

Об’єктом дослідження в цій роботі є жіночі особові імена, що функціонують у болгарському, сербському, словенському та хорватському антропоніміконі та походять від неолатинських антропонімів. Для реконструкції їхньої первісної етимології, наскільки це можливо, важливим є залучення позамовної інформації – зокрема даних про канонізацію імен, а також моделей адаптації базових латинських онімів у слов’янських антропонімних системах. Такий підхід дозволяє повніше простежити особливості функціонування цих імен у межах сучасних південнослов’янських іменних систем.

Методологія. Основними методами дослідження є вилучення ономастичних даних та порівняльний аналіз. Очікувані результати пов'язані з описом зовнішнього вигляду та етимології римських імен язичників та їхніх еквівалентів, що зустрічаються в сучасному ономастиконі південнослов’янських мов.

Результати дослідження дають підстави стверджувати, що включення певного латинського імені до канонічних списків католицької або православної церкви, як правило, було визначальним чинником його проникнення до одного з досліджуваних ономастиконів. Загальна кількість жіночих неолатинських імен, розглянутих у цьому дослідженні, становить 542 одиниці, зокрема 174 – у болгарській, 222 – у сербській, 145 – у словенській та 441 – у хорватській мовах.

Усі ці оніми становлять основні форми слов’янських особових імен латинського походження, тобто не є похідними від латинізованих грецьких, етруських, кельтських чи германських антропонімів. Досліджувані імена класифіковано за типом мотивувальної основи або дериваційного форманта, що зумовлює потребу врахування латинських граматичних принципів при їхній систематизації.

Залучення матеріалів із фахових ономастичних словників дало змогу не лише уточнити сучасний стан південнослов’янських систем особових імен, але й забезпечити можливість використання отриманих даних як орфографічного еталона під час відтворення відповідних антропонімів у наукових і практичних текстах.